Подорожі не були б такими яскравими, якби не моя любов до плівкової камери.
По-перше, коли ти подорожуєш з плівкою, а не з цифрою, ти маєш більше часу на те, щоб роздивитися усе навкруги, а не проводиш свою подорож через вічко видошукача своєї камери.
По-друге, кожен кадр осмислений і неповторний. Таких кадрів вже ніколи ні у кого не буде, бо ти зробив його зараз і назавжди.
По-третє, це як кіндер-сюрприз, ти як мала дитина із завмиранням серця чекаєш на скани від Fotovramke. Момент відкриття файлу неможливо описати словами. Думаю, це магічний момент.
Правила, які я собі "випрацювала" за роки тревелінгу з плівковою камерою, - суто індивідуальні.
Наприклад, після моєї першої подорожі я дізналась, що можливо за допомогою високої температури змінити колір і цвєтопередачу за допомогою високого температурного режиму.
Якось ми вирішили по своїй тупості поїхати до Італії в +38 градусів, але було тільки на телефоні 38, відчувалось ніби усі 46. Ми подорожували з рюкзаками, тому, плівка валялася то тут, то там, по усьому рюкзаку, декілька котушок шкварились поміж моїх носків і футболок, а деякі, були на поготові у зовнішньому карманчику мого рюкзака.
Після кожного міста, я клала котушки у самий низ рюкзака, думаю там вони і “пеклись” як пиріжки у духовці. Повернувшись, я віднесла до магазину і навіть не чекала на якісь грандіозні кадри, бо то був мій перший тревел експеримент, з собою ми ще брали цифру, тому, кожен кадр дублювався, я так собі думала. Але коли побачила фото, то зрозуміла, що тепер only плівка. Фото вийшли дуже крутими. Цікаві градієнти кольорів та неймовірний ламповий ефект назавжди заполонили моє серце. Використовувала я Kodak 200, але кольори вийшли ніби плівка була чи то олдскульна чи то намальована.
Наступна порада: купуйте плівку в Україні.
Наступна подорож з камерою була у мене на фестиваль до Гданська. Я собі чомусь подумала, що буде круто знімати Опенейр на плівку, але камеру на концерти я жодного разу з собою не взяла. Тому вирішила фотографувати на неї, коли буде час на дослідження самого міста. Виявилося, що часу було вдосталь, щоб зрозуміти, що південь Польщі шикарний. Майже в перший день я витратила 3 котушки на Гданськ. Вирішила купити ще плівки. Це було не дуже хороше рішення, бо плівка коштувала в 2 рази дрожче, ніж я очікувала. Зараз я завжди беру з собою мінімум 7 різних котушок. Одне було круто, що вперше я спробувала Portra, яка по грошам вийшла мені ніби платинова. Тому кожен кадр був максимально осмисленим і продуманим. Портра-Сопот-лебеді на морі-це просто любов з першого погляду.
Беріть із собою маленький штатив.
Третє правило, яке я майже одразу запам'ятала для себе: не витягати плівку з коробки.
Навіть якщо у вас мало місця, не думайте, що його стане більше, якщо ви кожну котушку витягнете з коробки. На митниці дуже сильно бісяться, коли на скані виявляються маленькі предмети, типу котушок. Я декілька разів відчула себе Пабло Ескобаром, коли на мене просто таки кричали, щоби я показала що в середині котушки. А я, як справжня драма квін, ридаючи пояснювала, що там цінні кадри-плівка, що я не можу розмотати її. Клялася, що не вживаю наркотики і навіть здавала тест на вміст наркотиків у своїй крові, бо трохи перестаралася з драмою. З ким не буває.
Четверте: старі плівки рулять.
Моя подорож у Рим була з котушкою Polaroid, яку подарувала моя подруга Маша. Її тато займався фотографією і у нього завалялися котушки. Коли вона мені її вручила, то я точно знала, що саме на неї зніму Рим. Тремтячими руками я знімала на неї Іспанську площу, вид з неї, саме там знімали сцену “Римські канікули”, де Одрі їде на скутері і розглядає красу міста. Фото вийшли ніби з журналу 70-их.
Це мої основні поради для тих, хто подорожує. Беріть з собою плівку і не жалкуйте, що десь могли залажати, можливо, у вас вийде шедевр, або ні. Хто там знає. У цьому і є магія.